Самосаботаж: чому люди стають собі на заваді і що кажуть дослідження

Напередодні важливого іспиту студент допізна гуляє з друзями. Наступного дня результат слабкий, і пояснення вже готове: «Втома взяла своє». Якби результат був добрим, це виглядало б як талант. Так чи інакше, студентові ніколи не доведеться дізнатися, чого вдалося б досягти, доклавши всіх зусиль.

Психологи називають це самообмеженням (self-handicapping): людина сама створює перешкоду своєму результату, щоб невдачу можна було списати на цю перешкоду, а не на брак здібностей. Самосаботажем у побуті називають ширший набір таких звичок.

Експеримент із препаратами

У 1978 році Едвард Джонс (Edward Jones) і Стівен Берглас (Steven Berglas) описали самообмеження й перевірили його в експерименті. Студенти виконували набір завдань, і всім сказали, що вони впоралися добре. Для одних завдання мали розвʼязок. Для інших здебільшого не мали, тож похвала здавалася незаслуженою. Перед другим раундом кожен студент міг вибрати між препаратом, який нібито покращує результати, і препаратом, який нібито їх погіршує.

Студенти, чий попередній успіх здавався незаслуженим, частіше обирали препарат, що погіршує результати. Вони не були певні, що зможуть повторити успіх, тож заздалегідь забезпечили собі виправдання.

Ціна в довгій перспективі

Виправдання на мить захищає твій образ себе, але водночас робить невдачу ймовірнішою. У 1998 році Мірон Цукерман (Miron Zuckerman), Сюзанна Кіффер (Suzanne Kieffer) і Реймонд Ні (Raymond Knee) стежили за студентами протягом певного часу. Ті, хто частіше вдавався до самообмеження, згодом мали нижчі оцінки й гірше почувалися, а ці наслідки, своєю чергою, супроводжувалися ще більшим самообмеженням. Звичка сама себе підживлювала.

Про що питає наш тест

Наш тест на самосаботаж має 12 тверджень, які ми написали самі на основі ідеї самообмеження Джонса і Бергласа. Це інструмент для саморефлексії, а не валідований опитувальник, і він дає один загальний бал. Ти відповідаєш за пʼятибальною шкалою від «зовсім не погоджуюся» до «цілком погоджуюся», і всі твердження оцінюються однаково, тож вищий бал означає більше самосаботажу.

Деякі твердження описують класичне самообмеження, наприклад «Я відкладаю підготовку до важливих справ доти, доки вже неможливо зробити їх добре.» Інші ширші. Одне стосується того, щоб кинути справу біля фінішу: «Я починаю багато справ, але кидаю їх перед самим завершенням.» Одне про те, щоб піти раніше, ніж тебе відкинуть: «Я відмовляюся від можливостей (роботи, стосунків, проєкту), перш ніж хтось встигне мене відкинути.» А ще одне дивиться на схему загалом: «Озираючись назад, я бачу закономірність, що повторюється: головною перешкодою для мене щоразу ставала моя власна поведінка.»

Як використати свій результат

Високий бал описує звичку, і здебільшого самосаботаж щось захищає: зазвичай самооцінку або від страху перед чужою оцінкою. Корисно запитати себе, від чого тебе захищає ця перешкода. Якщо відповідь звучить як «від того, щоб дізнатися, що мені бракує здібностей», ця схема може бути ближчою до синдрому самозванця чи перфекціонізму, ніж до ліні.

Можуть допомогти кілька практичних кроків. Постав собі невеликий ранній дедлайн, про який знаєш лише ти. Помічай мить, коли тягнешся по виправдання, як-от пізня ніч чи нескінченне гортання стрічки, і називай її. А коли щось вдається, запиши свої дії, які до цього привели, щоб в успіху була причина, яку можна повторити.

Якщо головне в цій схемі відкладання справ, прочитай, чому ми відкладаємо справи і як це припинити. Якщо голос, який каже, що ти не заслуговуєш на успіх, звучить знайомо, добрим наступним кроком буде тест на синдром самозванця.