Самотність і шкала UCLA: що вимірюють вісім питань

Людина з повним календарем, колегами цілий день і жвавим груповим чатом може все одно відчувати, що ніхто її насправді не знає. Інша людина бачиться з двома друзями на місяць і почувається добре. Підрахунок контактів мало що каже про самотність, тому психологи вимірюють її, питаючи людей, що вони відчувають.

Наш тест «Шкала самотності UCLA» робить це за допомогою восьми питань. Це освітній інструмент, а не діагноз.

Самотність як розрив

У 1982 році Летиція Енн Пепло (Letitia Anne Peplau) і Деніел Перлман (Daniel Perlman) описали самотність як неприємне відчуття, що виникає, коли твої соціальні стосунки не дотягують до бажаного, за кількістю чи близькістю. Це визначення пояснює двох людей вище. Самотність залежить від відстані між контактом, який у тебе є, і контактом, якого ти потребуєш, а ця потреба в кожного своя.

Вона також відрізняється від соціальної ізоляції, тобто обʼєктивного стану, коли контактів мало. Ці два стани часто збігаються, але не завжди. Можна бути в ізоляції й не почуватися самотньо, або бути серед людей і почуватися самотньо.

Звідки взялися питання

Шкалу самотності UCLA вперше опублікував 1978 року Деніел Расселл (Daniel Russell) з колегами в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Її переглянули 1980 року, а 1996 року Расселл опублікував третю версію. Повна версія має 20 питань. У 2004 році Мері Елізабет Гʼюз (Mary Elizabeth Hughes), Лінда Вейт (Linda Waite), Луїза Гоклі (Louise Hawkley) і Джон Качоппо (John Cacioppo) опублікували коротку форму з трьох питань для масштабних опитувань.

Наша версія має вісім питань. Три з них є трьома питаннями короткої форми Гʼюз: «Як часто ти відчуваєш, що тобі бракує товариства?», «Як часто ти відчуваєш себе поза колом інших?» і «Як часто ти відчуваєш ізоляцію від інших?» Решта пʼять близькі до питань із довшої шкали Расселла, з деякими змінами у формулюваннях. Три питають про протилежність самотності, наприклад «Як часто ти відчуваєш себе частиною групи друзів?», і оцінюються у зворотному напрямку.

На кожне питання ти відповідаєш за пʼятибальною шкалою від «ніколи» до «майже завжди», і всі відповіді складаються в один бал самотності. Опубліковані версії мають три або чотири варіанти відповіді, тож твоє число не можна прямо порівнювати з опублікованими нормами.

Чому самотність заслуговує на увагу

У 2010 році Джуліанна Голт-Лунстад (Julianne Holt-Lunstad), Тімоті Сміт (Timothy Smith) і Бредлі Лейтон (Bradley Layton) обʼєднали 148 досліджень і виявили, що люди з міцнішими соціальними звʼязками мали більше шансів пережити період спостереження, ніж люди зі слабшими. Пізніші роботи Голт-Лунстад з колегами вказували в тому самому напрямку щодо самотності й ізоляції.

Джон Качоппо і Луїза Гоклі 2009 року описали, як самотність може робити людей пильнішими до ознак відторгнення. Тоді контакт здається ризикованішим, люди трохи віддаляються, і самотність може сама себе підтримувати. З такого погляду самотність є сигналом, що якась потреба не задоволена, подібно до голоду, і в ній немає нічого соромного.

Що робити з високим балом

Високий бал означає, що ти часто почуваєшся поза колом інших, без близьких людей або з відчуттям, що тебе ніхто по-справжньому не знає. Він нічого не каже про причину і не є діагнозом жодного стану. Самотність часто приходить після змін, як-от переїзд, нова робота, розрив, втрата чи поява дитини, і може слабшати, коли життя налагоджується.

Поговори з лікарем чи психологом, якщо самотність триває місяцями, якщо вона супроводжується пригніченим настроєм, втратою інтересу, проблемами зі сном чи відчуттям безнадії, або якщо в тебе є думки про те, щоб собі зашкодити. У таких випадках першим кроком може бути скринінг, як-от тест на депресію PHQ-9, але розмова з фахівцем важить більше, ніж будь-який бал.

Якщо страх чужої оцінки заважає тобі контактувати з людьми, тест на соціальну тривожність може показати, чи відіграє це роль. А якщо тобі цікаво, які з твоїх стосунків дають справжню підтримку, прочитай допис про те, як розпізнати справжню дружбу.